Управління Держпраці у Полтавській області інформує

Щодо тривалості роботи за сумісництвом у вихідний день

Загальні норми щодо встановлення на підприємствах, в установах, організаціях вихідних днів визначені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Частиною третьою статті 52 КЗпП встановлено, що п'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.

Відповідно до статті 67 КЗпП при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (стаття 69 КЗпП).

Відповідно до статті 142 КЗпП трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Тобто режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм законодавства про працю.

Враховуючи вищезазначене, у вихідні дні (за графіком, визначеним на основному підприємстві) працювати за сумісництвом дозволяється повний робочий день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої ст. 6, 7 і 8 Закону "Про відпустки", а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 цього Закону.

Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини - до чи після;

Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено ст. 24 Закону України "Про відпустки".

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.

Щодо завчасного виходу на роботу з додаткової оплачуваної навчальної відпустки

Статтею 15 Закону України «Про відпустки» працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі, передбачено надання додаткових оплачуваних відпусток. Тривалість таких відпусток, залежно від рівня акредитації закладу освіти, форми навчання, курсу встановлено частинами першою — четвертою цієї статті.

Надання такої відпустки має на меті створення найбільш сприятливих умов для поєднання працівником навчання з працею, шляхом тимчасового звільнення його від виконання трудових обов’язків.

Оскільки планування навчального процесу належить виключно до компетенції навчального закладу освіти, то й навчальну відпустку має бути надано й оплачено в терміни, обумовлені навчальними закладами в межах, визначених статтею 15 вищезазначеного закону.

Навчальна відпустка є пільгою для працівника, а не обов’язком, тому він може скористатися нею в повному обсязі, лише в частині або не скористатися взагалі.

Питання щодо надання відпустки за бажанням працівника меншою тривалістю, ніж передбачено статтею 15 Закону, має вирішуватись за погодженням між працівником і роботодавцем. Якщо роботодавець погодиться на такі умови надання зазначеної відпустки за заявою працівника, то порушень законодавства про працю не буде.

Такі відпустки мають цільове призначення: для виконання лабораторних робіт, складання державних іспитів, підготовки та захисту дипломного проекту і т. і.

Якщо працівник у зв’язку з досягненням мети, для якої була надана відпустка, виходить на роботу до закінчення установленого часу відпустки, оплата його праці з першого дня виходу на роботу провадиться на загальних підставах без урахування раніше виплачених сум за невикористані дні відпустки.

Для відрахування з працівника виплачених коштів за невикористані дні відпустки не вбачається правових підстав.

Про основні етапи проведення атестації робочих місць за умовами праці

На сьогоднішній день актуального значення для забезпечення конституційних прав громадян на безпечні та здорові умови праці, особливо працюючих на об’єктах, де щорічно погіршуються умови праці внаслідок вимушеного продовження терміну експлуатації зношених основних фондів та устаткування, набуває визначення реальної небезпеки робочого місця та пов’язаних з цим соціальних наслідків.

Саме для цього на підприємствах, де технологічний процес, обладнання, сировина та матеріали є потенційним джерелом шкідливих і небезпечних факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працюючих, а також для забезпечення соціальних гарантій працюючим у відповідних умовах щодо надання пільг та компенсацій за роботу в шкідливих умовах праці, чинним законодавством передбачено обов’язкове проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, згідно з яким наказом по підприємству (установі, організації) в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу в 5 років, створюється атестаційна комісія. До участі в її роботі можуть залучатися проектні та науково-дослідні організації, профспілки та інші.

Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища та трудового процесу проводяться на договірній основі лабораторіями підприємств і організацій, науково-дослідних і спеціалізованих організацій, які атестовані органами МОЗ України.

Згідно з п. 6 зазначеного Порядку атестація робочих місць передбачає:

  • установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
  • санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
  • комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
  • установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
  • обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці;
  • визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах;
  • складання переліку робочих місць, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;
  • аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Щодо проведення коригування компенсації за невикористані відпустки

За пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так в періоді, впродовж якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються для обчислення середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їхнього підвищення.

Коефіцієнт коригування визначається діленням окладу, який установлено працівникові після підвищення, на оклад, який був у працівника до підвищення.

Основною умовою для проведення коригування під час нарахування компенсації за невикористані дні відпустки є підвищення тарифних ставок (окладів) у розрахунковому періоді.

Виходячи з викладеного, якщо підвищення посадових окладів працівників відбулося відповідно до законодавчих актів чи умов колективного договору, виплати, що включаються в розрахунок середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення посадових окладів (тарифних ставок) коригуються на коефіцієнт підвищення посадових окладів.

Згідно з названим пунктом на госпрозрахункових підприємствах коригування заробітної плати провадиться з урахуванням їхніх фінансових можливостей. Тобто ця норма передбачає можливість для госпрозрахункового підприємства в разі скрутного фінансового стану зменшити коефіцієнт коригування.

Якщо коефіцієнт коригування зменшується, слід видати наказ (розпорядження) по підприємству із зазначенням розміру коефіцієнта коригування. Цей наказ (розпорядження) має погоджуватись із профспілковим комітетом підприємства або з іншим уповноваженим на представництво трудового колективу органом.

За інформацією заступника начальника відділу Управління Держпраці у Полтавській області Л. Рогізної.