березня
2023 р.
Управління Держпраці у Полтавській області інформує
Видача листка непрацездатності по догляду за хворою дитиною.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» від 13.11.2001 № 455 листок непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів. Якщо в сім’ї хворіють двоє або більше дітей одночасно, то для догляду за ними видається один листок непрацездатності.
У разі виникнення захворювання у дітей в різний час листок непрацездатності видається в кожному конкретному випадку окремо.
У разі стаціонарного лікування дітей віком до 6 років одному із працюючих членів сім’ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, видається листок непрацездатності на весь період перебування в стаціонарі разом з дитиною.
При стаціонарному лікуванні важкохворих дітей старшого віку (6-14 років) листок непрацездатності видається одному із працюючих членів сім’ї або іншій працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною, на період, коли, за висновком ЛКК, дитина потребує індивідуального догляду. Якщо мати або інша працююча особа, яка доглядає за хворою дитиною, перебуває у цей час у щорічній (основній чи додатковій) відпустці, у зв’язку з навчанням або творчій відпустці, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відпустці без збереження заробітної плати, то листок непрацездатності видається з дня, коли мати або інша працююча особа, яка здійснює догляд за хворою дитиною, повинна стати до роботи.
Листок непрацездатності видається одному із працюючих батьків (опікуну або піклувальнику), який виховує дитину-інваліда до 18 років, лікуючим лікарем до від’їзду в санаторно-курортний заклад на весь термін лікування дитини в санаторно-курортному закладі з урахуванням часу на проїзд в обох напрямках за наявності висновку ЛКК про необхідність стороннього догляду під час лікування у санаторно-курортному закладі та до початку лікування у медичних центрах реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи (далі — Центр) на весь термін лікування дитини в Центрі з урахуванням часу на проїзд в обох напрямках на підставі довідки-виклику з Центру та за наявності висновку ЛКК про необхідність стороннього догляду під час лікування у Центрі.
Листок непрацездатності видається працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною віком до 3 років, дитиною-інвалідом віком до 18 років, у випадку пологів або хвороби матері (опікуна, іншого члена сім’ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною віком до 3 років, виховує дитину-інваліда віком до 18 років) на період, коли вона за медичними висновками лікаря не може здійснювати догляд за дитиною, а також у випадку необхідності догляду за другою хворою дитиною. У цьому випадку листок непрацездатності видається на підставі довідки з поліклініки чи стаціонару, що засвідчує пологи або захворювання матері (опікуна, іншого члена сім’ї, який перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років, виховує дитину-інваліда віком до 18 років). У
У разі захворювання дитини поза постійним місцем проживання листок непрацездатності та довідка для догляду за нею видаються за місцем тимчасового перебування дитини територіальним лікувально-профілактичним закладом з дозволу головного лікаря, і мають бути засвідчені його підписом та печаткою цього закладу.
Листок непрацездатності не видається для догляду за: хронічним хворим у період ремісії; хворою дитиною в період щорічної (основної та додаткової) відпусток, відпустки без збереження заробітної плати, частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; здоровою дитиною на період карантину; хворим старшим 14 років при стаціонарному лікуванні.
За інформацією заступника начальника відділу Управління Держпраці у Полтавській області Л. Рогізної.
ОБЛІК ЧАСУ ДЛЯ НАДАННЯ ДОДАТКОВИХ ВІДПУСТОК ЗА РОБОТУ У ШКІДЛИВИХ УМОВАХ ПРАЦІ ТА ЗА ОСОБЛИВИЙ ХАРАКТЕР ПРАЦІ.
У Списках виробництв, цехів, професій і посад працівників, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджених постановою КМУ від 17.11.97р. № 1290 (у редакції постанови КМУ від 13.05.2003 р. № 679 із змінами), зазначена максимальна тривалість щорічної додаткової відпустки, яку може отримати працівник конкретної професії (посади), виду роботи, виробництва за повний робочий рік.
Статтею 7 Закону України « Про відпустки» встановлено, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним договором або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Конкретна тривалість відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах ( ст. 8 Закону України « Про відпустки»).
Відповідно до ст. 9 Закону України « Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, зараховується:
- час фактичної роботи із шкідливими і важкими умовами праці або за особливий характер праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
- час щорічної основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими та важкими умовами праці і за особливий характер праці;
- час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.
Із норм цієї статті витікають і вимоги порядків застосування зазначених вище Списків, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.98 р. № 16 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції 30.01.98 р. № 57/2498 ( із змінами, затвердженими наказом Мінпраці від 04.06.2003 р. № 150 і зареєстрованими у Мін’юсті 18.06.2003 р. за № 496/7817), а саме:
- додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу, оскільки Законом встановлено, що зараховується саме час фактичної роботи в умовах, передбачених Списками;
- у розрахунок часу, що дає право працівнику на такі відпустки, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий в умовах, передбачених Списками, не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
До фактично відпрацьованого часу в умовах, передбачених Списками, належить час безпосереднього виконання робіт, пов’язаних з виконанням своїх трудових обов’язків згідно з укладеним трудовим договором, в умовах, коли на працівника діють шкідливі виробничі фактори.
Отже, для розрахунку конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки слід вести облік робочих днів, у які працівник був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня. Якщо працівник був на лікарняному, у відпустці без збереження заробітної плати, на навчанні тощо, або певну кількість робочих днів був зайнятий в умовах, передбачених Списком, менше половини тривалості робочого дня, ці дні не зараховуються до стажу, що дає право на щорічну додаткову відпустку.
Оскільки щорічна додаткова відпустка надається пропорційно фактично відпрацьованому часу, тому тривалість щорічної додаткової відпустки буде залежати від кількості фактично відпрацьованих працівником днів, у які він був зайнятий в умовах, передбачених Списком, не менше половини тривалості робочого дня.
Щорічна додаткова відпустка передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічної основної відпустки за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За інформацією заступника начальника відділу Управління Держпраці у Полтавській області Л. Рогізної.
Поділ відпусток на частини.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку, на прохання працівника, може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому ця частина відпустки необов’язково повинна бути першою її частиною.
Отже, основна безперервна частина відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівнику на його прохання. При цьому ця частина відпустки не обов’язково повинна бути першою, другою чи іншою її частиною.
Нормою статті 12 Закону України «Про відпустки» передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.
З метою недопущення втрат робочого часу роботодавець може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде також порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році у терміни, визначені Законом України «Про відпустки».
Норма щодо поділу відпустки на частини поширюється лише на щорічну основну відпустку та щорічні додаткові відпустки.
Якщо мова йде про соціальну додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», то на відміну від щорічної відпустки, поділу на частини вона не підлягає.
Однак працівниця, яка має право на соціальну відпустку за двома підставами, може використати зазначену відпустку, наприклад, спочатку за однією підставою тривалістю 10 календарних днів, а через деякий час за іншою підставою тривалістю 7 календарних днів.
Соціальна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця (частина перша статті 181 КЗпП України).
Отже, частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною надається жінці повністю або частково протягом строку до досягнення дитиною віку трьох років.
При цьому жінка чи інша зазначена особа може на свій розсуд у будь-який час припинити частково оплачувану відпустку, а потім знову піти в таку відпустку або, перебуваючи у такій відпустці, приступити до роботи на умовах неповного робочого часу.
За інформацією заступника начальника відділу Управління Держпраці у Полтавській області Л. Рогізної.
