березня
2023 р.
Управління Держпраці у Полтавській області інформує
Щодо роботи у вихідні дні
Відповідно до ст. 71 КЗпПУ забороняється робота у вихідні дні. При цьому є винятковий порядок застосування такої роботи, а саме:
1) для вiдвернення або лiквiдацiї наслiдкiв стихiйного лиха, епiдемiй, епiзоотiй, виробничих аварiй i негайного усунення їх наслiдкiв;
2) для вiдвернення нещасних випадкiв, якi ставлять або можуть поставити пiд загрозу життя чи нормальнi життєвi умови людей, загибелi або псування майна;
3) для виконання невiдкладних, наперед не передбачених робiт, вiд негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота пiдприємства, установи, органiзацiї в цiлому або їх окремих пiдроздiлiв;
4) для виконання невiдкладних вантажно-розвантажувальних робiт з метою запобiгання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажiв у пунктах вiдправлення i призначення.
Залучення працiвникiв до роботи у вихiднi днi провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Оплата за роботу в такі дні проводиться відповідно до статті 107 КЗпПУ:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний посадовий оклад - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у неробочий день.
За бажанням працівника, який працював у неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Робота за сумісництвом
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах (установах організаціях). Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Порядок роботи за сумісництвом та оплата їх праці регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. N 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (зі змінами) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій (далі - Положення), затвердженим наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну від 28.06.93 р. N 43.
Вище зазначеними нормативно-правовими актами визначено, що при прийнятті на роботу за сумісництвом з працівником укладається трудовий договір.
Сумісництво - це виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи на іншому підприємстві (установі, організації) чи у фізичної особи-підприємця.
Відповідно до пункту 11 додатка до Положення, інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці по основній та іншій роботі не перевищує повного посадового окладу (ставки) за основним місцем роботи, не вважається роботою за сумісництвом.
Разом з тим, відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування" основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Також статтею 21 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон) встановлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 1 Закону заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Застосування норм законодавства щодо нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо у роботодавця працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. N 286.
Частина п'ята статті 19 Закону визначає, що виконання нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до пункту 4 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. N 70, розгляд питання щодо зарахування кількості робочих місць для влаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам, які використовують найману працю, та господарським об'єднанням, до складу яких входять підприємства громадських організацій осіб з інвалідністю, проводиться територіальним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів протягом 30 календарних днів після подання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Звіти подаються роботодавцями щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду, відділенню Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю" (форма N 10-ПОІ (річна).
Дистанційна (надомна) робота працівників під час карантину.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 17.03.2020 р. за № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період установлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), роботодавець може доручити працівникові виконувати потягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, удома, а також надавати працівнику за його згодою відпустку.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону праці» працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.
Працівник зобов’язаний дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку оточуючих людей у процес виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства (ст. 14 Закону України «Про охорону праці»).
Отже, роботодавці можуть перевести працівників на дистанційний режим роботи, надати щорічні оплачувані відпустки та /або за бажанням працівників надати відпустки без збереження заробітної плати відповідно до вимог ст. 25 та ст. 26 Закону України «Про відпустки».
Законом України від 30.03.2020 р. за № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до ст. 60 КЗпПУ, відповідно до яких на час загрози поширенню епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру умова про дистанційну (надомну) роботу та гнучкий режим робочого часу може встановлюватися в наказі (розпорядженні) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистаційну (надомну) роботу.
Дистаційна (надомна) робота-це така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.
Виконання дистаційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
За інформацією заступника начальника відділу Управління Держпраці у Полтавській області Л. Рогізної.
